ЩО ЗАВАЖАЄ ПРОЗОРОСТІ ВЛАДИ?


Намаганням представників органів влади приховати якусь інформацію від громадськості чи залишити її в тіні мав покласти край довгоочікуваний закон. Однак аналіз його застосування, проведений правозахисниками, свідчить: перешкод на цьому шляху не поменшало.

Брак конвертів чи законослухняності?
За п’ять місяців, що минули відтоді, як Закон «Про доступ до публічної інформації» набрав чинності, суди розглянули 75 справ стосовно цього питання, п’ять справ про притягнення посадовців до відповідальності, а двох чиновників навіть оштрафували на кількасот гривень за порушення закону. Що поробиш, бажання щось заборонити чи утаємничити глибоко вкорінилося в менталітет представників влади, тому за короткий час його не позбутися.
Деякі з них діють старими методами — цілковито ігнорують запити громадян. Частина чинить креативніше: коли їх ловлять на такому порушенні закону, пояснюють свої дії браком коштів на конверти, в яких мали б надіслати відповіді. А мешканцям одного з населених пунктів, котрі надіслали колективний інформаційний запит до сільради, відмовили, посилаючись на те, що він не відповідав формі, встановленій цією радою. Те, що такого не передбачено в законі, місцеву владу не бентежить.
В іншому випадку вигадливі чиновники залишили запит поза увагою, мотивуючи тим, що замість слова «прошу», як це їм хотілося б, особа написала «вимагаю». Хоч знов-таки в законі зазначено: форма запиту довільна, головне, аби в ньому було чітко викладено, що саме людина хоче дізнатися.
Дехто неувагу до запитів намагається пояснити браком часу на підготовку відповіді. Це ще один прояв лукавства чи некомпетентності, зауважує голова «Спілки небайдужих» Валентин Краснокутчук. Адже від представників органів влади не вимагають, аби вони створювали нову інформацію (готували аналітичну довідку, статистичний звіт etc). Ідеться про надання тієї інформації, яка вже існує.
Інший приклад нерозуміння закону — відповідь на кшталт: відомості, які вас цікавлять, є на сайті нашого відомства, установи чи організації. Однак закон не передбачає, що особа, яка звернулася із запитом, повинна мати підключений до інтернету комп’ютер чи уміти ним користуватися. Правильні дії в такому разі — дати письмову відповідь по суті, вказавши, що запитувана інформація є також на сайті. Це сприятиме створенню позитивного іміджу установи.
До слова, Закон «Про доступ до публічної інформації» — один із найкращих у світі. За оцінкою канадського «Центру права і демократії», він посів дев’яте місце серед 89 країн. Що слід зробити, аби його потенціал розкрився на повну силу? Для цього необхідно, аби Кабінет Міністрів привів усі свої нормативно-правові акти у відповідність до нього. Це передбачено в прикінцевих положеннях закону і належало зробити протягом двох місяців після набрання ним чинності.
Урядова постанова «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України з питань доступу до інформації» з’явилася із запізненням і розчарувала правозахисників. Документ, який мав деталізувати норми закону, виписати механізм їхнього застосування, виявився неповним. Він залишає чиновникам можливість тлумачити його на власний розсуд.
При першому знайомстві з постановою впадає в око те, що вона вносить косметичні зміни в попередні документи, які стосуються цього питання, зокрема до постанови 1998 року. Складається враження, що її суть зводиться до заміни слів «конфіденційна інформація, що є власністю держави» словами «службова інформація».

Нові старі обмеження
Зазначений документ не роз’яснює застосування надто складного для чиновницького менталітету так званого трискладового тесту (прогресивна новела, запозичена з європейського законодавства). До нього входить сукупність підстав, які дозволяють віднести інформацію до категорії з обмеженим доступом. Це викладено в ч. 2 ст. 6 закону: «Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання заворушенням та злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні».
Чи сприяє урядова постанова тому, щоб буква і дух закону були якнайточніше дотримані й втілені — запитання риторичне. За такого підходу не дивно, що деякі міністерства складають переліки службової інформації, які мало чим відрізняються від тих, що існували до ухвалення згаданого закону. Міністерство екології та природних ресурсів донині користується «Переліком конфіденційної інформації», розробленим відповідно до урядової постанови 1998 року. Міністерство оборони досі працює над створенням аналогічного документа. Міністерство регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства майже скопіювало інформацію до нових переліків із попередніх документів, наголошують експерти Східноукраїнського центру громадських ініціатив.
Це спровокувало ситуацію, за якої в більшості міст України доступ до генеральних планів обмежено грифами «Для службового користування» і «Таємно», зазначає правозахисник Володимир Щербаченко. За засекреченістю генпланів чиновники ховають незаконні забудови і корупційні схеми, наполягає голова правління «Центру громадянських свобод» Олександра Матвійчук. Навіть розцінки на розробку повністю відкритих для громадськості генпланів не затверджено, тому органи місцевого самоврядування не замовляють їх.
Сильна влада — це прозора, відкрита влада. Що робити, аби один із найкращих у світі закон не був знівельований підзаконними актами, щоб документ, який апріорі має вищу юридичну силу, не бойкотували? Правозахисники бачать два шляхи. По-перше, слід оскаржувати урядові постанови у нових редакціях як такі, що не відповідають закону; по-друге, варто доводити в суді, що чимало з відомчих наказів, виданих останнім часом про віднесення інформації до службової, нелегітимні.

Ніна КЛИМКОВСЬКА

Advertisements

Posted on 29/10/2011, in Аналітика, Про законодавство України, проблемні питання, e-Government в Україні and tagged , , , , . Bookmark the permalink. Залишити коментар.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: